Я раніше брат ходив до Церкви,
ТАкож, декілька разів на рік -
Свічку ставив іноді за мертвих,
Або щось святив біля воріт.
Хто в ній головний, цього раніше,
Я серед святих не розрізняв,
І Христа не виділяв між інших,
Біблію, бо майже не читав.
А переданнЯ і забобони,
«Знаючі» в релігії бабИ,
Сформували так мою духовність,
Що у пекло мусив я піти.
Звісна річ, були там різні люди,
І спасенні в різних є Церквах,
Вхід відкритий в Небо звідусюди,
Та до Бога мій, був іншій шлях.
І коли прийшов я в Церкву нОву,
В покаянні хрещення прийняв,
Слухати став пильно Боже Слово,
Що є Церква, зрештою пізнав.
Вона брат мій, зовсім не споруда,
Не собор, не молитовний дім,
Це покликані* із світу люди,
Щоби пробувати у Христі.
Церква - вона тіло є Христове,
Яке склалось із спасенних душ;
Це відкуплені Святою кров‘ю,
КОтрих перетворив Святий Дух.
А утвОрилась вона звідтОді,
Як Христос нам Духа надіслав,
Благодаті час для всіх народів,
З того дня знаменного настав.
Але тут, малА її частина,
Більша з Богом, вже на небесах,
Та ніхто не знає ту годину,
Коли землю всю охопить жах.
Бо Христос, колись її підхопить,
і насправді, доля тих страшнА,
Хто до неї в дійсності не входить,
Запанує тут бо сатана.
Тож мій брат, піти до покаяння,
Ще Господь усім, дає нам шанс,
Сумніви, й на потім відкладАння,
Приведуть до гибелі як раз.
Але нам, по перше треба віра,
І нове народження згори,
Покаяння ж, має бути щирим,
Щоб нас Дух Святий перетворив.
І якщо ми для гріха померли,
Маємо зразком в житті Христа,
Ось тоді можливо, що до Церкви,
В дійсності ми входимо, мій брат.
Амінь.
*В буквальному перекладі
з грецького Церква – покликані.
Рибаков Віктор м. Луцьк