Я боюсь, коли вітер збива тебе з ніг,
На будинки спускається сивий туман.
Я боюсь, коли ковдрою стелиться сніг,
Холод сковує плечі, неначе аркан.
Я боюся вночі беззмістовних розмов,
Серед тіней минулого сьорбати чай.
І в кімнаті коли розчинився, немов
В капцях теплих прочовгав за обрію край.
Коли гаснуть у церкві раптово свічки,
Я боюся, не знаючи, що таке страх.
З берегів коли бурно виходять річки,
І мовчання на стулених шерхлих губах.
І босоніж йдучи по колючій стерні
Я, можливо, уперше в собі помилюсь.
Тільки страху не буде, коли ти мені
Прошепочеш ледь чутно: за тебе боюсь!