Десь за обрієм зникли літа
І дитинство сховалося в жито.
День за днем і за літечком літо
Мов у вирій птахи відліта.
Вже чудові ростуть козаки,
Мов в гніздечку маленькі орлята.
Скоро, скоро від рідної хати
Їх в дорогу покличуть стежки.
Що на тих їх чекає стежках?...
Кров приємно лупцює у скроню,
Коли бачу коханеньку доню
Із маленьким внучком на руках.
Радість серце полонить моє,
Коли з старшеньким сином спілкуюсь…
Їм пишаюсь рідненьким, милуюсь, -
Як чудово, що він в мене є!
І маленьких своїх діточок
Хочу бачити, пестить щоденно,
Мов те листячко, ніжно-зелене
Садівник у своїх квіточок.
Дім – робота, за тим - навпаки…
Ми до цього шаблону звикаємо,
І дивуємось, як помічаємо:
Наші дітки – вже самі батьки.
Так чи інше – ми йдемо до Бога!
Час не має назад вороття,
І все більше цінуймо життя,
Якщо в світі є жити для кого.
26.06.2016