*** (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/LinaKostenkoUkr/)
Відмикаю світанок скрипичним ключем.
Чорна ніч інкрустована ніжністю.
Горизонт піднімає багряним плечем
день — як нотну сторінку вічності.
Що сьогодні? Який веселий фрагмент
із моєї шаленої долі?
Усміхається правда очима легенд
і свобода — очима неволі.
Любов неповторна — моя валторна.
Шляхи прощальні — перша скрипка печалі.
А в сірі будні буду бити, як в бубни.
Дуже мені легко. Дуже мені трудно.
Еволюція гусячих пер.
Філософій забрьоханий німб.
Слово — прізвище думки тепер,
а частіше — її псевдонім.
Так чого ж я шукаю і чим я жива?!
Велемовний світ, велелюдний.
Ви поезія, вірші? Чи тільки слова?
У майбутнього слух абсолютний
*** (вольный перевод П.Голубкова)
Отмыкаю рассвет я скрипичным ключом.
Ночь черна, в инкрустациях нежности.
Горизонт поднимает багровым плечом
День - страницею нотною вечности.
Что сегодня? Какой развеселый фрагмент
Из безумной судьбы моей, доли?
Улыбается правда глазами легенд
И свобода - глазами неволи.
Любовь - неповторна, она - как валторна.
Пути, что умчали – как скрипки печали.
А в серые будни - я бью, словно в бубны.
Легко мне бить в бубны. Но очень уж трудно.
Эволюция перьев, поверь -
Философий забрызганный нимб.
Слово - отчество мысли теперь,
Чаще даже - ее псевдоним.
Так чего же ищу я и чем я жива?!
Многословный наш мир, многолюдный.
Ты поэзия, стих? Или только слова?
У грядущего - слух абсолютный.