Олександру Ковтуну
У скверику двоє безсмертних сиділи
Всього лиш на лаві
Та у безмежні простори гляділи.
Слухали вітру клавір.
Стрілись поети та неспроста!
Бачили місто в планету вроста.
Дихали киснем останніх лісів.
Ось і туман навприсядки присів.
Чутно було лише гомін діток.
Вітер куйовдив зачіски квіток.
Мабуть, ховалися феї за ними.
Віття хиталось дубів по-над зливами
Що напустились як тать.
Блискавок-громів працює верстат.
Каву та чай попивали поети
Та не звертали на дим сигарети
Що, попри зливу - тремтів.
Блискавки-громи затято вертів
В цирку химер божевільний актор.
Гикали щиро йому на повтор.
Хто той актор - ми не знаєм, авжеж!
Людське невігласцтво, справді - без меж.
Звідкіль, що чинить, кого не прощає?
Шанси далебі у людства - є, все ж.
16 Вересня 2018 Року