Чи ти мені хоча б колись пробачиш,
Що я тебе залишила на вік рокам?
За те, що себе крізь, навколо, всюди чуєш, бачиш,
Що я тебе віддала полюсам?
Чи ти мені хоча б колись пробачиш,
Що я тебе малюю в кожнім дні?
Що я тебе, твій обрис...відчуваєш?
Та ні, не відчуваєш...вдалені.
І десь летить в незвідані світи,
Мій погляд і бажання щире,
Щоби почув ці співи там, далеко, ти,
Так, ти почуєш мене, вистачить на це моєї віри.