Халдеї все знали, халдеї все точно знали,
Дрімали рукописи древні в місцях потаємних.
Взялися шукати, долаючи вал за валом,
Немовля, що зорею впало на грішну землю...
Немовля, що зійшло на Землю, мов дощ цілющий,
Що змиває попіл зневіри, гріхи та втому...
І здіймались вітри, у ноги його цілуючи,
І зорі світили ясніше... В усьому тому
Була вища суть, і в душах людських порожніх,
Наче не душі вони – кришталеві граалі,
Текли водоспади любові, небесним тотожні,
І в тих водоспадах всі фарби веселки грали...
І в тих водоспадах свідомість у раз губилась,
Торкалися місячні промені губ і вилиць...
Херувими кружляли, наче сніжинки у танці,
I Бог дарував спасіння – смаколик на таці...
Халдеї все знали. Усе. Навіть трошки більше.
Від образ Iєгови не загоївся біль ще...
Зійшло немовля, бо янголи прагнули дуже
Дарувати любов і свободу стомленим душам...
Мов Фенікс, воскресли перекази старовинні,
Молитви лились солодкі, мов старі вина..
Халдеї все знали... Халдеї прийшли поклониться
Тому, хто між небом та грішним ходив по нитці...
Тому, чиє їм'я спаплюжать і вщент ростопчуть,
Але, якщо є у душі хоч маленький росточок,
Він зможе пробитись крізь стіни брехні та жовчі,
Що князь цого світу на вушко тобі шепоче...
Узурпувавши владу, знищивши всі святині,
Що сотнi рокiв існували під небом синім,
Чиє серце палало чорних ревнощів жаром
До інших богів, чия присутність йому заважала...
Той хто спотворив історію, знищив свідків,
Бо правда... Смертним її знати звідки?
Бо правда... Правда — завжди зусилля,
Бо майже завжди вона з гіркотою і сіллю...
Бо ліки не завжди смачні, але завжди ліки,
Брехня ж безкінечна, мов космос, нема їй ліку...
Халдеї все знали... Знали, що прийде Месія,
Що промінь надії у стомлених душах посіє...
Що знищить того, кого іменують Звіром...
Боятись не треба, треба жити у вірi...
Халдеї це знали... У небі над Віфлиємом...
Усе, що даремне, стало враз недаремним...
Із неба лилася найсолодша із музик...
Народився Великий Цар — маленький Ісусик...
© Паша Броський