Чигає ніч читаючи вірші...
І вітер що наспівує їй певне.
Стоїть старий що за життя грішив.
І викриває те...своє все,кревне.
І слухає його берізок ряд...
Шепочуться птахи у їхніх кронах.
А в нього під очима виноград...
І паморозь така собі на скронях.
Відверто час за стрілкою в часах...
Біжить,а дідусеві і не варто.
Спішити,бо в його руках...сльозах...
Застигнув час і це тепер не жарти.
(Понкратова.О.В.)