Жовтіє клен… і душу аж стискає
картина зачарованого Псла,
але невдовзі, наче підлий Каїн,
зима роздягне клени догола.
Жовтіє лист і сумно догорає,
ось-ось на землю тихо упаде.
Жовтіє лист і серце щемно крає,
немов танок танцює па-де-де.
Марніє лист, і стискує на горлі
своє крило осіннє енело…
А ми живем давно як бубон голі,
бо нас життя нещадно роздягло.