Маріє, де твоє дитинство, Маріє?
На знімках старих у альбомах тьмяніє?
Сміється до тих, кого вже й не пізнати,
чи кличе до тої батьківської хати,
яку в сорокових відправив у небо
фашистський снаряд? Мовчиш...
Маріє, де твоя юність, Маріє?
В горнилі радянському юність твердіє,
бабуся ховає у погріб ікони,
ти пізно сьогодні вернешся додому,
народу і партії служать до скону,
відомо. Мовчиш...
Маріє, де твоє кохання, Маріє?
Сусідки, плітки, і душа ціпеніє,
"Що міг в ній знайти? Нерозумна селянка,
дрібна, тільки очі, мабуть, вже коханка?
А він же ставний, ще й художник від бога,
сам з міста, а взяв собі дівку убогу!"
Недовгим було твоє щастя жіноче,
покинута жінка... засмучені очі...
і "Муся" пече аж до кістки зап'ястя,
та стерти любов, мов наколку, не вдасться,
і Муся-Марія, і двійко дітей,
ховають обличчя від суду людей,
такий привілей... Мовчиш...
Маріє, де твоє життя, Маріє?
Під хусткою чорна коса вже сивіє,
в маленькій хатині розлите тепло,
та щастя у ній все ж замало було.
26.10.2018