Бувають вірші, гострі, мов уламки,
що душу перевернуть без жалю,
не ніжні леді - пристрасні вакханки,
від них не дочекаєшся - люблю!
Їм місце, мабуть, десь на ешафоті,
це дикий, неприборканий екстаз,
вони на шмаття рвуть останки цноти,
і завчені з дитинства сотні фраз.
Вони примарою блукають серед ночі,
до серця доберуться в темних снах,
ховаються в кутках, мов поторочі,
породжують неспокій у думках.
Бувають вірші, як перини білі,
м'які й пухнасті, ніжно пестять слух,
і шовковисто огортають тіло,
і умовляють, мов найліпший друг -
читати їх приємно на дивані,
і, потонувши серед подушок,
пірнати в хвилі спокою, в нірвану,
блукати в римах, мов серед зірок.
В цих віршах все прозоро-зрозуміле,
є ліс, трава, ромашки і любов,
цим віршам, мабуть, більше пощастило,
великий рейтинг, хоч дрібний улов.
01.11.2018