(Перевод с украинского языка стихотворения Оксаны Заець)
Осенний вихрь выбелят снега,
как коноплю побьют и истрепают,
и ветры вспомнят о былых долгах,
печали в лютой стуже одичают.
В тот час, когда совсем умолкнет дух,
и сердце в боли превратится в пепел,
на зов откликнись, мой далёкий друг,
пусть день тот долго будет светел.
О добром вспомни - каждый тому рад,
скажи, что вместе счастливы мы были.
Мы жили средь предательских преград,
но всё ж друг другу стали не чужими.
Меня ты вспомни - мы в долгу вдвоём
пред памятью своей и честью нашей -
и через годы дружбу пронесём,
подобно чистой драгоценной чаше.
Меня ты вспомни и не забывай.
Число друзей с годами убывает.
И вихрь осенний мыслью утишай,
ведь только так друзья и поступают.
************************************
Оригинал на украинском языке:
Руду завію вибілять сніги
як ті коноплі витріпають, виб'ють.
Вітри згадають про старі борги,
і всі печалі в стужі здичавіють.
У ту годину, коли змовкне дух,
коли зболіле серце спопеліє,
озвись до мене, мій далекий друг,
нехай той день до краю не змаліє.
Згадай лиш добре-кожен тому рад.
Скажи: були щасливі наші днини.
Довкола відбувалось море зрад,
ми один одному не зостались чужими.
Згадай про мене, ми усі в боргу
у памяті і у свєі честі.
І нашу дружбу досі дорогу
через роки з собою будем нести.
Згадай про мене, чи не забувай,
на світі не багато близьких друзів.
Цю віхолу думками сповивай -
на те у світі і існують друзі.