Я готуюся стрибнути і впасти,
В одну точку страхи всі зібрати,
Закохатись в тебе по самі вуха.
Щоб був час. Щоб ти мене слухав.
В своєму світі я безслідно зникаю,
Буцім мене весь час й не існувало.
Проходять роки, злітають у вись
Думки. Зупинись, у небо подивись.
Я перестаю дихати, відносять вітри
В теплі краї де живуть спогади, де ти.
Осінь тендітно загортає пелюстками біль,
Аби ти тільки шепіт чув, аби лиш ти хотів!
Тягне вниз череда болі та сліз,
І так само тікає далеко твій гріх.
Я одна серед тисячі мертвих слів,
А ти живеш, бо зрозуміти не хтів.
Давай, біжи. Тікай же від примар,
Які зжирають у дрімотний час.
Давай, зникай в безбарвність хмар,
Бо не станцюєш ти зі мною вальс.
Як хочеш, зупинись і стій, живи
А я тікаю якнайдалі в дивний світ;
Прожити зможу більше дня одна.
Не хочеш? Та й не чуй мої благання і слова.
В одному завжди був ти прав.
Тобі я не належу. Я не твоя.