Сарамлівасцю цнатлівай
Лістапада распранУтасць
У вачах бярозак тонкіх.
Азіраюцца пужліва,
Стан схіляючы свой гнуткі,
Ад вятроў халодна-звонкіх...
Непазбежнасцю ў паветры
Сну глыбокага знямога
Так лісліва прыхінецца.
Збавяць спешнасць думкі, мэты,
А душа, нібы ў астрогу
Дзён тужлівых, птушкай б'ецца.
Расхінуць бы тыя краты,
Што ў палон бяруць адчайны,
Захлынуцца зноў блакітам...
Ды ён голлем дрэў зашыты
Тым малюнкам незвычайным,
Але сумам так багатым.
5.11.2018 Ядвіга Доўнар(Кур'яновіч)
Перевод Инны Гавриловой:http://stihi.ru/2018/11/06/4484
Непорочно и стыдливо
Сам ноябрь вдруг обнажился
На глазах берёзок тонких:
Озираются пугливо,
Бьют поклоны, чтоб прижиться
На ветрах холодно-звонких.
Неизбежностью в пространстве
Снов глухих изнеможенье
Приласкается, приспится.
Мысль не рвётся в дали странствий,
А душа, в нагроможденье
Дней скорбящих, бьётся птицей.
Разорвать бы сонный кокон:
В нём отчаянно мы тонем.
Синевы б глотнуть лазурной,
Да её в ветвях заштопал
Тот рисунок в сером тоне
С грустью голою, ажурной.
Листопаду привiдкритiсть
Мирослава Стулькивскаяhttp://www.stihi.ru/avtor/miroslava4:
Соромливістю цнотлива
Листопаду привідкритість
На очах струнких берізок:
Озираються лякливо,
Стан гнучкий свій прихиливши
На вітрах холодно-злісних...
Неминучістю в повітрі
Сну глибокого знемога
Крадькома спішить, здається,
Визволивши думи вітру.
А душа, немов в острозі
Днів скорботних, птахом б'ється.
Розірвати б ці окови,
Що із відчаю й полону
І напитися блакиті ...
Та в гіллі дерев зашиті
Дні малюнком монотонним,
Що зі смутком світ наповнив.