За летом лето, лето лето ловит,
Чернеет ночь, где день вчера ходил.
И жизнь седеет полем ковылевым,
Как диво дивное промежду дивных див.
Что улыбалось — то сейчас в раздумье.
И что грустило – не грустит, молчит.
Молчит печаль, и грусть молчит так грустно.
И ты молчишь. Молчание - молчит.
Не оглянись! Да что ты, что с тобою?
Не оглянись! Беги, беги бегом.
А тихо как... И месяц под водою,
Как будто совесть плачет под окном…
Глупец ты!.. Посмотри, как время мчится!
Смотри, как всходит общество твое!
И в твоей доле выбито огнем:
Не призрак и не сон – твоя Отчизна!
Есть правда и любовь! и есть святой порог,
Где лепят битвы тишину из крика.
Ее творил ты. Ею был, как мог.
Священна жизни седина навеки.
За літом літо, літо літо лове,
Чорніє ніч, де вчора день ходив.
І сивіє життя, як поле ковилове,
Як дивне диво з-поміж дивних див.
Що посміхалося — сьогодні у задумі.
І що журилося — не журиться, мовчить.
Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі.
І ти мовчиш. Мовчання, й те мовчить.
Не оглядайся! Що ти, що з тобою?
Не оглядайсь! Біжи, біжи бігом.
А тихо як… І місяць під водою,
Неначе совість плаче під вікном…
Дурний, та й все!.. Дивись, яка пора!
Дивись, яке зіходить товариство!
І в твоїй долі вибито вогнисто:
Земля твоя й Вітчизна — не мара!
Є правда і любов! і є святий поріг,
Де тиша битви виліплена з крику.
Її творив ти. Нею бив, як міг.
Священна сивина життя цього довіку.