Хтось вирішує долю за мене, ламаючи двері,
Намагається вкотре порушити срібну печать.
Дріб’язкові монети підкине за справи відверті,
Переповнює душу вервечкою хибних повчань.
І шепоче слова, що нагадують шал нісенітниць,
Знову вихід за рамки пророчить, хоча я вже там.
Фіолетовим згустком депресій, для всіх непомітним,
Затуляє від світу живого, постійно руйнує життя.
Я народжений був оптимістом і вірив у краще,
Та минули ті дні, розчиняючись жваво в імлі…
Тільки голос у мозку вистукує збуджено «нащо?»,
При потребі вдихнути ковток освіжаючих мрій.
20:25, 16.11.2018 рік.
Зображення: https://magistika.com