Здесь спертый запах смерти, точно спирт,
всю комнату наполнил синим чадом
души, своим померкнувшим свичадом,
и обседает душу, как упырь.
А на бумаге черной белых букв
просыпано что ангелов небесных,
они бормочут: не томись во сне ты,
печаль утри на посмурнелом лбу,
ведь ты уже за нею, уже вне
и страхов, и надежд, и упований.
И к изголовью клонится светанье,
как горстка поминальных жарких свеч.
Цей спертий запах смерти, наче спирт,
геть виповнив кімнату синім чадом
душі, своїм притьмареним свічадом,
і обсідає душу, мов упир.
На чорному папері білі літери
просипані, мов янголи ясні,
котрі шепочуть: не марудься в сні,
з похмурого чола зажуру витри,
бо ти єси за нею, потойбіч
людського остраху і сподівання.
До узголів’я клониться світання
у кілька поминальних ярих свіч.