Горить свіча
І паленіє у сльозах душа –
Здавалось, звикнула, зі всім змирилась,
І буцім не моя печаль.
Ти інший.
Зовсім інша я.
Між нами стільки слів і каяття,
Та ні один із нас так й не прощав.
Давай, співай.
Складай у рими знищенні слова,
Що змінювались крізь віка.
Я пам’ятаю. Я не одна.
Ще трішки і зима.
У тілі розливається жага
Забути всіх. Не знати час,
Що спопелив і знищив нас.
***
Мене не слухай.
Живи своїм життям.
У серці певне горе, а за ним зима
Холодна, дика й морозна.
Вона остудить почуття,
Пекельний біль,
І море сліз.
Зима.
Єдине слово,
А з нею і любов жива.