Сосна из ночи выплыла, как шогла,
груди коснулась, как вода весла
и уст - слова. И прошлое снесла,
как мертвую волну. Подушка взмокла.
Сосна из ночи выплыла, как шогла.
И осветилась болью далина.
И все она. Вокруг - одна она,
лишь феерично светится дорога.
Сосна растет из ночи. Павши ниц -
подобье ангельского парашюта,
словно надежда, промах и покута
в мерцании любимейших из лиц.
Сосна плывет из ночи и растет,
вон вышибая из тебя твой дух останний.
Держись той стороны. Ведь ты - за гранью,
там, где видение священное встает.
Там - Украина. За межою. Там,
левее сердца. С горя молодого.
И тернием вся поросла дорога.
А Бог всё шепчет жадно: аз воздам!
26. VII. 1972
Сосна із ноча випливла, як щогла,
грудей торкнулась, як вода весла
і уст — слова. І спогади знесла,
мов мертву хвилю. І подушка змокла.
Сосна із ночі випливла, як щогла.
І посвітилась болем далина.
І все вона. Округ — одна вона,
лиш феєрично світиться дорога.
Сосна росте із ночі. Долілиць —
подоба янгольського парашута,
неначе мрія, прогріх і покута
у мерехтінні найдорожчих лиць.
Сосна пливе із ночі і росте,
геть забиває дух тобі останній.
Тримайся бо потойбік. Ти — за гранню,
де видиво гойдається святе.
Там — Україна. За межею. Там,
лівіше серця. З горя молодого.
І геть тернами поросла дорога.
А Бог шепоче спрагло: аз воздам!
26. VII. 1972