Стираю губи в кров –
Так мрію аби страх був лише сном:
Мені так страшно, що прийде весна,
Коли у серці розгортається війна.
Немає сліз, немає почуттів,
Шепочеш стільки безтілесних слів,
Що хочеться кричати і кидатись.
А в тілі майже бракне сил.
Чому так легко віднайшов свій дім?
Ти стільки років центром був моїм.
Одного дня ти вирішив, що годі гри
І розтрощив мій світ аж до діри.
Я скоро буду в космосі, в «астралі сліз»
Хотіти і молитись аби до попелу згорали
Той промінь щастя, та надія і та злість,
Що піднімали в гори, у саму блакить.
Знайшов ти місце, свою нову «любов»,
Бажаю щастя і тисячі чужих обмов.
А потім час мине, не день, не два,
Тебе назавжди відпущу, і огорнуся у дива.