"Задмухай цю Осінь, бо випалить душу..."
http://www.stihi.ru/avtor/stas1103
Оригинал:
Поздняя осень не дева, что сбросив одежды,
Пала в экстазе блаженном к ногам ноября –
Баба рябая, без всякой на младость надежды:
Жизнь пролетела-промчалась и, кажется… зря.
Ибо ни цинний, ни астр перламутрово-белых,
Грация коих сердца заставляла звенеть…
Запах лишь всюду её обгорелого тела,
Стойкий как тлен, как кудрей золочёная медь.
Яблок, где горечь, где луга тропинка сквозь росы,
К звёздам далёким, и близким следам на песке,
Ивы, где плачут и клёны, склонившись над плёсом…
Мне бы успеть, до снегов побывать на Реке…
Переклад МОВОЮ Світлани Груздєвої:
Осінь запізня – не діва, що, скинувши одяг,
Звабить в екстазі, спокусить не раз листопад –
Баба ряба, без надії на младості шеляг:
Прошелестіло життя, відлетіло…розпад,
Бо ні майорців, ні айстр перламутрово-білих…
Грація квітів дзвеніти примусить серця…
Зараз терпкий дух ії обгорілого тіла,
Тлену стійкіший…і кучері без вітерця…
Яблук гіркота…де луки… стежини крізь роси
І до зірок, й до слідів на піску, що паркі…
Верби там плачуть, де явір схилився над плесом…
Встигнуть даси до снігів побувать у Ріки…