Оригінал:
А я того собі й не помічав,
Як швидко час, по-зрадницьки, спливає,
За дружбу - дякував, за зраду - пробачав
І думав, що кінця життю немає!
Гадалося, що я ще молодий
(Хоч діти вже дорослі... Є й онуки),
Та тільки от, в зимові холоди,
Останній час ...почав змерзати в руки.
Поглянув вчора на свого коня...
Був - "сірий в яблуко", а став біліший снігу...
Цікаво стало... "А який же - я?",
До дзеркала ...і не повірив збігу!
Так само, стала біла борода
І скроні, схоже, памороззю вкриті...
Яка там- молодість! Немає і сліда!
Чоло і щоки, зморшками пориті...
А може то й не старість!.. Може ми
(Адже в природі часто так буває) -
Готуємося просто до зими!..
А старість, казка! Старості - немає!
© Емiль Дубров
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
...Да как-то, знаешь, я не замечал,
Как по-предательски минуты уплывают,
Благодарил за дружбу, ложь прощал,
Конца я, думал, жизни не бывает!..
Казалось, буду молодым всегда
(хоть дети взрослые…да есть уже и внуки),
Но только вот зимою, в холода,
Совсем не к сроку стали мёрзнуть руки.
Взглянул вчера на своего коня…
Был «серый в яблоках», а стал…белее снега…
И на себя взглянул: какой же я? –
И – к зеркалу…запы'хался от бега.
Такой же белой стала борода,
А изморозью и виски укрыты.
Какая молодость!.. да нету и следа!
И лоб, и щёки складками изрыты…
…А может, всё ж не старость?!..ты заметь
(в природе, вишь, частенько так бывает) –
Готовимся мы просто лишь к зиме!..
А старость – сказка, выдумка, я знаю!
Аватар Автора оригинала