Оригінал:
В полоні двохсотлітньої зажури
Криниця прапрабатьківська дріма.
Вона присіла в сніжні кучугури,
Які так щедро кинула зима.
Її душа зліта до небозводу,
В зіницях промінь сонця не затух,
Окрай цебрин – химерні скельця льоду,
І корбу крутить вітер-відчайдух.
Дивується криниця і страждає,
Чого так довго не було людей,
Вона ж усіх в обличчя пам’ятає,
І сотні вуст, і тисячі очей…
Думки про земляків до Бога манять…
Зима на ковдри білий пух пряде…
Сьогодні від криниці тільки пам’ять
Із відрами порожніми іде…
© Lyuda Yuferova
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
В плену печали, древней до озноба,
Колодец праотцовский задремал.
Присел устало в снежные сугробы,
Что щедро так раскинула зима.
Его душа взлетает к неба сини,
В зрачках сияет солнца леденец..
По краю сруба – сколы ледяные,
И крутит ворот ветер-сорванец.
Колодец удивляется и стонет,
Что слишком долго не было людей…
А он их всех в лицо, конечно, помнит,
И сотни уст, и тысячи очей…
И мысль о земляках молиться манит…
Зима на покрывала пух прядёт…
Сегодня от колодца только память
С ведёрцами порожними идёт…
Аватар Автора оригинал