З ранку небо накундибасилось,
мчав провулками протяг потягом.
Рідне місто нудьгою вразило,
жовтим-жовтим і сірим одягом.
Човгав день під важучою хмарою.
Пристрасть жевріла, ми зустрілися.
Ти мені була й болем, і карою,
і дарунком, й Божою милістю.
Вечір довгим був і розсудливим.
Потяг протягом мчав у темряву,
Знову долю ми не розчулили...
Сум зростав у душі, наче дерево.