СНІГУР(МІЙ ПЕРШИЙ ВІРШ НОВОГО РОКУ)
На крихтах вже торішнього багету
Юрбою дріботіли горобці.
На сірій засмальцьованій газеті
Скелет від скумбрії, і житнії хлібці.
Пляшки порожні спиртових напоїв
Позаривались, як снаряди в сніг.
То тут, то там ще бахкали набої
Салютів новорічних, гомінких.
Вогнем червоним ген на видноколі
Займався перший новорічний день.
Та місту вже здавалося доволі
Нічних розваг й спустошених кишень.
На весь святковий цей неадекватний,
Із року в рік заведений сумбур.
Через бурульки скло семикаратне,
Спостерігав зі стріхи наш снігур.
Вважавши нижчим гідності своєї,
І з горобцями снідати гуртом,
Чекав терпляче миті він тієї,
Коли втічуть, сполохані котом.
Та кіт, наїдків переситившись доволі,
Дрімав ліниво в шибі на вікні.
Господарям його дай тільки волю -
Просплять напевно і чотири дні.
Мороз потроху відпускав окови,
З землі вже струменів легенький пар,
Роспеченоі жовтої підкови
Півколо піднімалось із-за хмар.
Горобчики сполохані чкурнули
Понад дахами в марево слизьке.
Зі стріхи миттю нашого снігура
Стрілою кинуло за крихтами в піке.
А далі... Свист гальма, і звін удару,
Занос, і бампер цілував бордюр.
Зімятий радіатор, биті фари,
З подушками безпеки п'яний сюр.
І неймовірна тиша. Без докору,
У скверику. (Хватає ж п'яних дур...)
Краплинкою червоного кагору
На білім тлі роспластався снігур