Ми відсвяткували свято в агонії брехні –
І споглядали як тікають не одні віки
Дивились в різні сторони, в різні боки,
Й ні разу не промовили слова чужі.
Давай плекати осінь і чужі думки –
Черпай нові знання повз тишину рядків,
Бо ти без мене жити зможеш, а може й ні.
Я не бажаю стати частиною одинаків.
Я пам’ятаю, як ти чогось давно хотів –
Та варто було не забувати твої гріхи.
Заклякли в горлі краплі болі. Допекли.
І сльози, що по-щокам весь час текли.
Ми були по різні сторони, як вороги,
Що наступають і тікають – хто куди!
Метаєш погляд – розгніваний, тяжкий.
Чому між нами стільки мотлоху і тишини?