А просто – быть собой, никем другим.
И я умру. И не миную кары.
И смысл, несомый именем моим,
За окна вытряхнут с засохшим прахом
Из всех пожиток, и бумаг, и комнат,
(Разбросанных - и так на полпланеты!)...
И только может кто-то незнакомый
Когда-то в ночь спросонья всхлипнет: "Где ты?"
Ну и - довольно. Хватит. Пыльный след
На пальцах, прикоснувшихся к свичаду,
И светлый свист - так нарты режут лед -
В пространстве долго, долго прозвучат.
И, захлебнувшись тайною, дитя
Ввысь запрокинет взгляд, в слезах прозренья…
Ну и – довольно: «справдилось життя.
А далі - розбирайтеся без мене».
Прощання між зірок
А просто - жоден інший: я - це я.
Я теж умру. І кари не уникну.
І смисл, моїм означений ім"ям,
Як жовтий порох, витрусять за вікна
З моїх речей, паперів і кімнат,
(Розкиданих - і так на півпланети!)...
Лиш може десь мій неназваний брат
У котрусь ніч спросоння схлипне:"Де ти?"
І цього - досить. Так: пилковий слід
На пальцях, що торкнуть старе свічадо,
І світлий свист - мов нарти крешуть лід -
Ще довго буде в просторі звучати.
І, захлинувшись тайною, дитя
Закине ввись лице, од зрячих сліз студене...
І цього - досить: справдилось життя.
А далі - розбирайтеся без мене.