Люди звикають до всього –
До тиші вдома та слів осені
Люди звикають й до злого –
Коли шепочить біль у втомі.
Люди звикають терпіти й не знати,
Чекати кращого часу, а може й надію плекати.
Люди бажають про інших не знати,
Та тільки їх особисте горе до всіх має справи.
Люди не чують і не бажають –
В них тисяча днів між словами.
Ніхто не стоїть, ніхто не чекає –
Ми йдемо у бій, або ж помираєм.
І ти ж такий самий!
Ти колискові співаєш,
Життя безсмертне сам собі плекаєш.
Бо ж час спливає,
І люд навколо нічого про тебе не знає.