Твоего взгляда ветер
поднимает с земли моё сердце,
как кленовый листок,
и я уже лечу над миром,
и щекотно мне от полёта.
Но в кружеве утра тучи,
как перья крылатого моря,
проламываются подо мною,
и я падаю, падаю.
На меня летят полотна
колючего жнивья,
зеркала прудов,
сплетенье тропинок,
отары осеннего леса,
следы колёс,
тарелки стадионов,
глыбы домов
и кранов крабы...
Где же белые колокольни твоей груди,
чтоб мог разбиться нежно я?
Перевёл с украинского Я
Твого погляду вітер
піднімає з землі моє серце
наче кленовий листок
і я вже лечу над світом
і лоскотно мені від польоту
та в мереживі ранку хмари
як пір’я крилатого моря
проламуються піді мною
і я падаю
падаю
на мене летять полотна
колючих стерень
дзеркала ставів
плетениці стежок
отари осіннього лісу
леза колій
тарелі стадіонів
брили будинків
і кранів краби
де ж білі дзвіниці грудей твоїх
щоб я розбитися лагідно міг?
КАК ЧЕМОДАНЫ, СТРОФЫ ПЕРЕСТАВИШЬ...
Из Василия Дмитриевича ГЕРАСИМЮКА,
р.18 августа 1956
Как чемоданы, строфы передвинешь.
Одну из них оставишь - и не ту.
Припрётся ж кто-то - ночь пойдёт на финиш -
И принесёт вино и немоту.
Потреплемся в дыму. Словно икона,
Спасёт ли от тоски, хоть счастья нет,
Скоропостижный вызов телефона,
Таких же долгих требуя бесед?
Ты, кажется, попал, как рыба, в сети.
И тут смешна любая из атак.
Но разойдутся гости на рассвете,
И ты в безмолвии напишешь так:
Скажи мне что-ниборудь из ночи мглистой,
Из тьмы ночной пошли души порыв.
Уж не настолько этот век неистов,
Коль хочет между нами скрыть разрыв.
========================================
Василь Герасим’юк – І строфи переставиш, як валізи…
І строфи переставиш, як валізи.
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.
Розмова у диму, немов ікона –
В тих сповідях тебе рятує знов
Раптова, чорна трубка телефонна,
Таких же вимагаючи розмов.
Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:
Дивись на мене. Говори до мене
З нічної тьми, з опівнічної тьми,
Бо це століття не таке й шалене,
Якщо ховає прірву між людьми…
автор: Василь Герасим’юк