Буває часом хвиля забуття,
коли приходить істина фатальна,
що мчить мій поїзд з назвою Життя
і кожна рейка в ньому унікальна
І кожна має що розповісти,
а поїзд мчить, не помічає станцій,
проскакує підпалені мости,
немов бігун небачених дистанцій
І все спішить. А хто ж його чека?
І, власне, що там на кінці дороги?
Там протікає істини ріка,
Там глави переходять в епілоги.
Спинись, відчуй, як тріпотить листок,
як вітер заколисує травинку.
Допоки є в годиннику пісок
не варто поспішати на зупинку.
Десь за вікном міняється узор.
Зима вже осінь змінює поволі.
В депо стоїть поважний ревізор
і важить серце на терезах долі
І те, яким ти серце привезеш,
свинцем чи світлом сповнене до краю
і визначить куди тепер підеш -
у морок Пекла чи до брами Раю.
2018 год,
уже исполнилось 25 лет
Папка 23 - стихотворение 120