Якби усе залежало від нас -
то мабуть час спинився би навіки,
схиляю важко втомлені повіки,
виток черговий догорів, погас,
від старості одні існують ліки.
Тепер табу на спокій та журбу,
на божевілля жити не шалено,
забуло людство про правічну схему :
важливо ж бо не "скільки" а "чому",
для чого ми під Богом всі живемо!
В легенях нафта, кава у крові,
лови мене, дурний жорстокий світе,
кидай у мене і каміння й квіти,
бо тих, хто поки прагне щось змінити
тобі нізащо не спинити, ні!
Папка 23 - стихотворение 122