***

Ні про що не питати...
Як дивно торкатись любові,
що рухливим повітрям мандрує всередині бід,
про які на сніданок так мріяли ми, безголові,
намагаючись вічність дістати собі на обід...
Шепотіли до синього неба над бризками світу,
і під ніч уривали ілюзіям чиїмсь терпець,
розуміючи: душу вже точно нікуди не діти
в цих кривих дзеркалах, де початок - то завжди кінець...
Але хтось все одно пробереться до серця пустого,
щоб його обійняти, і тихо віддати життя
за хоч шанс помовчати у межах останнього слова,
за яким нас рятує звичайне людське почуття...