Вітер спритний, вітер вільний по долу гуляє,
Молоду вербу високу лагідно гойдає.
Ой, гойдає, промовляє: " Мене не цурайся,
Жовті коси заплети, та з журбою не знайся."
Погойдав він жовті коси, полетів за хмари,
Розвіялись як билини його чари-мари,
Молоду вербу високу дощі поливали,
Краплі - сльози голубі додолу спадали.
Не тужить стрункі, красиві за тими вітрами,
Вабить їх лише дорога, не бути їм з вами.
Вранці знову вийде сонце, пташка заспіває,
Той хто зрадив раз кохання, доля не признае.