Вже й Лютий не лютує,
На нас гнівить зима,
Та кожного турбує,
Що холоду нема…
Лишився тільки спомин,
Про той далекий час,
Дзвінкий дитячий гомін,
Та радість в водночас.
Коли дим сірий в'ється,
Із комінів своїх,
Та Місяць не сміється,
До зірочок блудних.
Планети вередують,
Знервована Земля,
Познаки ці не всує,
Нам заважає Я…
Бувало, мінус тридцять,
Що подих замирав,
Воду пили з криниці,
Ставав дзеркальним став…
Вже Лютий не лютує
Озимі без снігів,
Нікого не дивує,
Обставин диких збіг…
Автор Геннадій Сівак.
23 січня 2019 року.