Автор: Людмила ЮФЕРОВА
Перевела с украинского Инесса СОКОЛОВА
Тилигул – в тишине и безлюдье,
На лимане нет ветра, затих ...
Знатно синее озеро в блюде,
Жаль, что рыбок в нём нет золотых.
На краю посижу, не мечтая,
Ни к чему мне дворец и наряд…
Как соцветье цветка засыхаю,
Но советам не внемлю: в них яд.
А проблем, как воробушков, много.
Досаждает родным нищета.
Не видать дома нового долго.
Улыбнется дед с грустью: «Года…»
Жизнь проходит – всё поле разрыто,
Раны вижу я словно в бою.
И разбито как прежде корыто,
И несу с болью думу свою.
-
Оригинал
І Я БІЛЯ РОЗБИТОГО КОРИТА...
А Тилігул – у тиші і безлюдді,
Що навіть вітер степовий затих…
Лиман – це синє озеро у блюді,
Нема в лимані рибок золотих.
На березі сиджу і вже не мрію
Ні про палац, ні дорогий наряд…
І сохну, як суцвіття деревію,
І нічиїх не слухаю порад.
Проблем, як горобців прудких багато,
Взяли в облогу злидні-свояки.
І мій дідусь не побудує хату,
Всміхнеться сумно: «Бісові роки!»
Життя позаду – поле перерите,
Поранене, як воїни в бою…
І я біля розбитого корита
Сиджу, підперши голову свою.
http://tvoistihi.com.ua/article/106842