Оригiнал:
Я – із краплі дощу, – випиваю себе до краплини,
Забредаю в туман і вертаюся знов у росі.
Щосвітанку виліплюю світ із черленої глини,
І випалюю серцем у ньому свої голоси.
Зішкрібаю з душі як непотріб усю позолоту,
І шліфую її на гончарному крузі землі.
Наливаю по вінця вина, до країв горизонту,
Де хлібиною сонце і зоряна сіль у імлі.
Я маленька краплина лишень із небесної висі,
Упаду – піднімаюся знову з роси і води.
На листочку вигойдую сни у зеленій колисці,
І проціджую світло крізь сита густих павутин.
Із такими, як я, навесні проливаюсь дощами,
В снігові хуртовини узимку замотую дні.
Підперезаний вітром, бреду по світах мов прочанин,
І твердішає глина, і слово, і віра в мені.
© Михайло ЖАЙВОРОН, 06.02.2019
/на знімку: скульптура українського художника
Назара Білика «Дощ» у Києві на Пейзажній алеї.
Її точна копія є також у США,
в одному із парків у Массачусетсі/
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Я – из капли дождя – выпиваю себя до остатка,
Возвращаюсь росой из тумана – и так каждый год.
По утрам вылепляю из глины и без святотатства
Сердцем весь этот мир, охраняя его от невзгод.
Соскребая с души всё ненужное, всю позолоту,
Шлифовать попытаюсь на круге гончарном земли.
До краёв наливая вино, по края горизонта,
Пригублю с хлебом-солнцем и звёздною солью во мгле.
Крохой-каплей бываю, когда в поднебесье влюблённый,
Упаду – с новой силой взрасту из росы на пути.
Всколыхну на листочке я сны в колыбельке зелёной,
Ясный свет процедив через сита густых паутин.
И с такими, как я, светлых ливней весенних виновник,
Замотавший зимою в снега неприкаянность дней,
Подпоясанный ветром, мирами бреду как паломник,
И твердеют и глина, и слово, и вера во мне.
Аватар Автора оригинала