Луга, болота, речка, очерет
так сонно дышат, дымкою укрытые,
и звезды в воду смотрятся умытые,
кожан справляет свой неровный лет,
там, где гадает при огне поэт,
у казана младенчество играет,
там молодость дубровою блукает,
из трав болотных бедный свой букет
сбираючи. И не спеши вперед,
ведь чагарями памяти простлалась
твоя дорога дальняя. Все б звалось
тобою, только приопалых мет
уж крылья не просторятся, подбиты
дробиною покорности. Не мед -
попасть к себе же в рабство. Лишь намет
вдруг вскинется, как птаха в сонном жите.
Болото, луки, річка, очерет
так сонно дихають, туманом криті,
вглядаються у воду зорі вмиті,
кажан справляє свій нервовий лет,
там, де ворожить при вогні поет,
у казана дитинство зазирає,
там молодість дібровою блукає,
з болотяного виквіту букет
збираючи. І не спіши вперед,
бо чагарями спогадів прослалась
твоя дорога дальня. Все б те звалось
тобою, тільки приопалих мет
вже крила не просторяться, підбиті
шротиною покори. І не мед —
до себе впасти в рабство. Лиш намет
скидається, як птах у соннім житі.