Сьогодня божий ранок - не такий...
Я просиналась тяжко і повільно,
бо знов наснились кляті будяки.
Я їх збирала на вінок весільний.
Сплітала в шлюбний головний убір
не маки, не троянди, не васильки.
На цвинтарі ж чекав на мене звір.
І навіть не один. Було їх кілька.
Як чорні тіні в ранішній росі
сиділи, шкірили жовтаві ікла.
І сонце заховалось за ліси,
і радість щезла, і сміливість зникла...
Не знаю, як струсити сон страшний.
Ніяк не прожену нічну примару.
То обіймає протяг крижаний,
а то обхопить, мов пекельним, жаром.
Сон пророкує крах моїх надій,
бо я настільки грішна перед Богом?
Душі тривожно - де мій молодий?
Чи витримав підступності дороги?
Без пам'яті з якоїсь із причин,
а може ліг навіки в чистім полі?
Врятуй його життя, благаю, чи
пошли йому легкої смерті, доле...
Не наречена начеб то - вдова.
Весільна сукня у кривавих плямах.
У колючках жорстоких голова.
А шлюбна постіль - то глибока яма...
История cоздания стихотворения:
Писано декілька років тому на якийсь бліц-конкурс. Не пам'ятаю, на який саме..