Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені.
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.
І раптом, - боже! - після того чаду
і тарапати, рівної нулю, -
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Приходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньках ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, -
за небо вип'ю і за дві сосни!
("Вiбране": Киiв, "Днiпро", 1989)
Светлана Лемаева
Я счастлива тому, что вижу небо…
(перевод с украинского языка)
Я счастлива тому, что вижу небо
И две сосны в распахнутом окне.
А мне казалось, что живого нерва,
Живого нерва больше нет во мне.
Уже душа не знала, где тот берег,
Уже устала думать о других,
Ведь в шуме дня, в оркестрах децибелов
Мы были, будто хор глухонемых.
Внезапно, - Боже! – после всего чада
И беспокойства, равного нулю, -
Я слышу дождь. Он тихо плачет правду,
Что я кого-то дальнего люблю.
И тишина. А голос птиц так звонок!
Приходят люди добрые ко мне.
В душистой туче дождевых иголок
Стоит туман, как небо на земле.
Пасутся тени вымерших тарпанов*,
И тихо ходят сумерки и сны.
Весна поднимет чашечки тюльпанов, -
За небо выпью и за две сосны!
__________
*Тарпан — вымерший предок современной лошади.