Я розтікаюсь чи то зникаю,
Повільно попелом згораю.
У темряві інструкцію читаю
Бо як з тобою жити знати маю.
Проходять дні, минають ночі
А я боюсь дивитись в твої очі –
В них як не біда, то стогін волі,
Що ти поцупив і стисну;в до болі.
Стискаєш горло, хочеш аби мовчала,
Не промовляла звуку, ані прокляття.
Не хочеш чути крики болю, немає вороття –
Ти як не порушник долі, то саме життя.
Та я не хочу бути втіленням бажань,
Бо плаче тихо десь в нутрі душа,
Яку ти погубив, підкинувши страждань
А я ж лише хотіла забути вічне співчуття
І стати трішки вільною, немов весна!