Все б віддав, аби не бачити її обличчя
у мить, коли вона читає чужі вірші, –
у неї найгірша на світі звичка:
вона читанням викликає бажання тиші.
Вона читає чужий вірш, мов кричить:
«Усі негайно подивились на мене!»
Та вона – несмачна, вона – гірчить,
а головне – не розуміє сенсу чужого натхнення.
Їй би читати документ офіційний урочисто...
Чи когось полюбити, та не знайти взаємності,
а яким іще потрясінням її читати навчити
так, аби уникнути відчуття римованої даремності...