Він плакав уночі... Це був той сон,
коли бракує серця і повітря,
коли дурного сну холодне вістря
уходить в душу з горем в унісон.
Ні, ні, ніхто не вмер! Усі живі!
І навіть усміхались і раділи!
Але його знесиленому тілу
забракло сил, і тисло в голові.
Раділа уві сні уся сім’я,
лише у нього – сльози без упину,
коли всю ніч ріднесенька дитина
все кликала його чужим ім’ям...