На тему стихотворения Лины Костенко «Крила»
Ведь правда, крылатым земли и не надо.
Для них бесконечное небо – отрада.
Нет хлебного поля – ну что же, есть воля.
Нет близкого рядом – тогда тучи с градом…
И в этом, наверное, правда пернатых…
А люди как? Много душою крылатых?
Живёт на земле человек. Не летает…
Но многое в выси его поднимает!
И крылья его не из пуха и перьев:
Из правды, из честности и из доверья.
Из верной любви, из душевных горений,
Из грёз, беспокойства, из вечных стремлений.
Бывают из искренней тяги к работе,
Бывают из щедрой о людях заботы.
Из песни красивой, из капель надежды,
Из добрых стихов, из мечты очень нежной.
И будто живёт человек… не летает…
Но крылья всегда для себя выбирает!
Людмила. 28.03.2019
= = =
Крила
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Лина Васильевна Костенко