Дивилась ніч у кришталеві неба очі,
а в серце щемом біль повзла.
Скажи, чому у низці тих пісень дівочих,
ні трішечки, ні смутку і ні зла.
Слова ясні, ясні, як ті блакитні очі,
тільки з дивним дотиком тепла,
мабуть тоді коли весна кохання нам пророчить,
загартовуються очі, душі і тіла.
Без меж перлини дарує в зорянім браслеті
і стелить, стелить зорями твоєї долі плай,
завжди з коханням ми стаєм крилаті—
ти тільки, про це, ні на мить не забувай.
Тоді ти тишу знов відчуєшь в тиші
і шелест зірки, в шелесті дібров,
і в душі в найпотаємнішій ніші —
Богом дану на все життя Любов.