Не бажаю іти я додому!: - Мовить дівчинка років восьми: -
Неможливо в будинку такому жити щасливо, й бути дітьми!
Батько вічно на маму гиркоче, мама плаче й кричить на мене,
А бабуся жить з нами не хоче, та млинці нам усім не пече.
Братик двійки зі школи тягає, не бажає нічого робить -
В інтернеті весь час «пропадає», та зі мною погрався б хоч мить!
Друзі в гості до мене не ходять - днів народжень немає у нас!
Грощі щастям людським верховодять - без грошей - ні тортів, ні прикрас!
Інша дівчинка слухала тихо - по щоці прокотилась сльоза:
- Ви не бачили, що таке лихо, вам не гупала в двері біда!
Не літали вам в вікна снаряди, не строчив по ночах кулемет,
Не робила ти куклам наряди із шпалери та рваних газет.
Повернутись мені б у минуле! - Бо татуся з мамусей люблю!
Повернути усе те, що було - я б ще більше любила сімю!
Цілувала б я їх, обнімала! Їм співала б пісні увесь час,
Тільки клята війна все зламала - вкрала татка, дім, щастя у нас!
Так чому, щоб усе цінувати, треба це назавжди загубить!?
Найцінніше - це татко та мати!, сонцю мирному вікна відкрить!
=GoldKing=29.03.2019