Без ностальгії
**************************************
Є той клапоть землі, де самотні дерева
не схожі на сад. Де замучився дім
повторяти ту сценку: “Зцуралися!.. Де ви?!”,
мовби сентиментальний докучливий мім.
Де ми, де ми...
Ми є.
Орендуємо крила -
себто авіарейсом раз в рік навпрошки.
Прилетіли. Цьом-цьом.
...Кажуть, вишні вродили.
Але - кажуть сусіди — обнесли пташки.
Це не стиль “ностальжі”!
Ми ж рушали в дорогу,
розчепіривши корінь — він візьми та й врости.
Нас таких по світах... ой, премного, премного.
То додому сюди, то додому туди.
Емігрант, іммігрант.
Зарікатись не треба.
Хоч зубами вчепися за рідний поріг,
може статись: вороже примружиться небо -
і чужіє земля, утікає з-під ніг.
А щоб геть не втекла — он ростуть “халабуди”.
Бо ж людина жива, то й будує житло.
...Може, нам, може, внукам - комусь воно буде!
А туди та сюди - натренуєм крило.
**************************************
Фото моє.