Мені, по правді, вже байдуже,
Що ти тепер герой не мій.
При зустрічі сказала б, друже:
— Привіт, мужчина мій чужий!
Не зрозуміти лаві в парку,
Їй часом просто невтямки,
Сховалась правда в закамарку —
Хто ж винен? Я? Чи, може, — ти?
Було мені з тобою важко:
В обрАзах був глухий, німий …
Як часто жалив ти, мов пташку,
Мене, чужий мужчина мій!
З тобою йшли по краю прірви.
І що тепер? Хоч вовком вий!
І в щастя наше ти не вірив…
Так, ти — мужчина… Та не мій!
5. 04. 2019 рік
Картинка з інтернету
Переклад: Крайнюк Надія
Автор вірша Міла Котова
http://www.stihi.ru/2017/09/04/4289