***

  За синії дверї сховалася тиша,
  Не чує, не бачить, не слуха, не дише,
  І мов відцуралась від світу, від себе,-
  Шепоче: "Не хочу, не можу, не треба".

  Не треба у серці будити бажання,
  Коли все згоріло, і мабуть востаннє,
  І крила комусь вже не хоче ростити,
  Коли з ним життя не судило летіти.

  Не може той біль в серці знов тамувати,
  Розірване навпіл сльозами латати,
  І в прірву летіти самій, а не в небо,
  І тихо шепоче: " Не можу, не треба!"

  Вона би злетіла, та сенсу немає:
  Навіщо те небо, коли не кохає?
  І привидом плине крізь натовп холодний
  Розірвана тиша у синю безодню....