;
Хто скрипку узяв би над глинищем чорним моїм
не з-поза морів солов’їв заводних вчувши грім,
зіграв би на виліт душі втаємничене соло?
Я знаю, в поетів кров групи, що схильна до рим.
Не віриш?
Переливання життя лиш потвердить, яким
ми сповнені всі солодкаво-гіркавим розсолом.
Ми — не група ризику, збіговисько, що ловить гав,
ми в схроні — постійно пантрує приціл біля скроні —
чи шлях метемо, чи алоє шинкуєм з агав, —
а все не щастить, все у клятої долі в полоні.
І на видноколі чужої відвертості снів,
чужих поколінь у траві кочовій по коліна —
Шекспір, як і Вітмен на шальки хитких терезів
поклали відбитки і тіні від митей нетлінних.
Отож усвідомимо наше братерство гуртом:
слід вирватись, вийти і свій відшукати критерій;
нащадок, можливо, твій спадок спакує у том,
відкривши твій хист десь там в області сонних артерій.
Короткозорий наш вік,
в кут оглухлий закутий поет,
що скласти спроможний
рядок, як вердикт остаточний,
і все ж я боюся одержати тридцять монет
за те, що гендлюю рядками блатними в розстрочку.
; Авторизований переклад з російської Валерії Богуславської
Ирине Гатовской, рыдание, чьей скрипки провожало
в последний путь Бориса Алексеевича Чичибабина
оригинал http://www.stihi.ru/readers.html?2019/04/29/7107