За вікном бовваніють каштани,
Гірко плачуть, здіймаючи руки.
День вдягнувся у мокру сутану
Схожий, геть на старезного крука.
У скорботі насупились хмари,
Сонця променям шлях заступили,
Поглядають униз, як примари,
Розпростерши вології крила.
Навкруги все не тішить нам ока.
Серцю хочеться сонця і світла.
Відчуваю, що десь там глибоко,
В мені квіткою радість розквітла.
Я майбутнє яскравим вже бачу.
З ним пульсую, злітаю і сяю,
Бо таку невгамовную вдачу
На біду, чи на радість я маю.
Пелюстки з того дивного цвіту
Всім роздам, хто того потребує,
Щоб примножити радість. По світу
Хай цвіте, звеселяє, хвилює.